Чи можуть контролюючі органи надавати третім особам інформацію стосовно СГ та ФО (у т. ч. як «публічну інформацію»)?

Згідно з абзацом другим ст. 32 Конституції України від 28 червня 1996 року № 254к/96-ВР зі змінами та доповненнями не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Відповідно до частини першої ст. 16 Закону України від 02 жовтня 1992 року № 2657-XII «Про інформацію» зі змінами та доповненнями (далі – Закон № 2657) податкова інформація – сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб’єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності і необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій у порядку, встановленому Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ).

Статтею 20 Закону № 2657 визначено, що за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом.

Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.

Згідно з п.п. 20.1.23 п. 20.1 ст. 20 ПКУ контролюючі органи, визначені п.п. 41.1.1 п. 41.1 ст. 41 ПКУ, мають право надавати відповідно до закону інформацію з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків та реєстру страхувальників органам державної влади, Пенсійному фонду України та фондам загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Контролюючими органами є податкові органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи) – щодо дотримання законодавства з питань оподаткування (крім випадків, визначених п.п. 41.1.2 п. 41.1 ст. 41 ПКУ), законодавства з питань сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, а також щодо дотримання іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, чи його територіальні органи (п.п. 41.1.1 п. 41.1 ст. 41 ПКУ).

Посадові та службові особи контролюючих органів зобов’язані, зокрема:

не допускати розголошення інформації з обмеженим доступом, що одержується, використовується, зберігається під час реалізації функцій, покладених на контролюючі органи (абзац перший п.п. 21.1.6 п. 21.1 ст. 21 ПКУ).

Не вважається розголошенням інформації з обмеженим доступом та/або поширенням персональних даних без згоди суб’єкта персональних даних надання контролюючим органом на користь органів місцевого самоврядування інформації, передбаченої абзацом сьомим п.п. 12.3.3 п. 12.3 ст. 12 ПКУ (звітність у розрізі платників податків надається контролюючим органом за запитом органу місцевого самоврядування протягом 20 днів з моменту отримання ним запиту) (абзац другий п.п. 21.1.6 п. 21.1 ст. 21 ПКУ);

надавати органам державної влади та органам місцевого самоврядування на їх письмовий запит відкриту податкову інформацію в порядку, встановленому законом (п.п. 21.1.7 п. 21.1 ст. 21 ПКУ).

Згідно з п. 17.1 ст. 17 ПКУ платник податків має право:

на нерозголошення контролюючим органом (посадовими особами) відомостей про такого платника без його письмової згоди та відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, державну, комерційну чи банківську таємницю та стали відомі під час виконання посадовими особами службових обов’язків, крім випадків, коли це прямо передбачено законами (п.п. 17.1.9 п. 17.1 ст. 17 ПКУ);

реалізовувати через електронний кабінет права та обов’язки, передбачені ПКУ та які можуть бути реалізовані в електронній формі засобами електронного зв’язку (п.п. 17.1.14 п. 17.1 ст. 17 ПКУ).

Електронний кабінет забезпечує можливість реалізації платниками податків прав та обов’язків, визначених ПКУ та іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи, та нормативно-правовими актами, прийнятими на підставі та на виконання ПКУ та інших законів, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи, в тому числі, шляхом отримання платником податків податкової інформації про інших платників податків за попередньо наданою згодою таких осіб, а також одержання такої інформації у вигляді документа за формою згідно з додатком 5 до Порядку функціонування Електронного кабінету, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.07.2017 № 637 зі змінами та доповненнями, в електронному вигляді з накладенням печатки контролюючого органу (абзац двадцять шостий п. 42 прим. 1.2 ст. 42 прим. 1 ПКУ).

Платник податків через електронний кабінет може надати контролюючому органу згоду на розкриття іншому платнику податків податкової інформації про нього у самостійно визначеному обсязі (абзац двадцять сьомий п. 42 прим. 1.2 ст. 42 прим. 1 ПКУ).

Частиною другою ст. 10 Закону України від 13 січня 2011 року № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації» зі змінами та доповненнями (далі – Закон № 2939) визначено, що обсяг інформації про особу, що збирається, зберігається і використовується розпорядниками інформації, має бути максимально обмеженим і використовуватися лише з метою та у спосіб, визначений законом.

Розпорядники інформації, які володіють інформацією про особу, зобов’язані надавати її безперешкодно і безкоштовно на вимогу осіб, яких вона стосується, крім випадків, передбачених законом (п. 1 частини третьої ст. 10 Закону № 2939).

Відповідно до частини першої ст. 21 Закону № 2657 інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація.

Конфіденційною є інформація про фізичну особу, інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб’єктів владних повноважень, а також інформація, визнана такою на підставі закону. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, якщо інше не встановлено законом (абзац перший частини другої ст. 21 Закону № 2657).

Не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров’я, а також адреса, дата і місце народження (абзац перший частини другої ст. 11 Закону № 2657).

Також, частиною другою ст. 14 Закону України від 01 червня 2010 року № 2297-VI «Про захист персональних даних» зі змінами та доповненнями передбачено, що поширення персональних даних без згоди суб’єкта персональних даних або уповноваженої ним особи дозволяється у випадках, визначених законом, і лише (якщо це необхідно) в інтересах національної безпеки, економічного добробуту, прав людини та для проведення Всеукраїнського перепису населення.

Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову та бюджетну політику, під час здійснення повноважень щодо верифікації та моніторингу державних виплат не потребує згоди фізичних осіб на отримання та обробку персональних даних (абзац третій частини другої ст. 11 Закону № 2657).

За інформацією загальнодоступного інформаційно-довідкового ресурсу.

 

Залишити відповідь